Результати аудиту, що забезпечують користувачів правдивою і корисною інформацією, в ідеалі, повинні підвищувати довіру до фінансової звітності компанії й покращувати репутацію самих аудиторів. Насправді трапляється протилежне, особливо якщо брати такі важливі аспекти їх діяльності як виявлення суттєвих недоліків у системах внутрішнього контролю (СВК) фінансової звітності компаній – обов’язок, запропонований у США Актом Сарбейнса-Окслі (SOX).

На підтвердження цьому свідчать дані торішнього дослідження, представленого на щорічній зустрічі Американської бухгалтерської асоціації (American Accounting Association) під назвою «Не змушуйте мене погано виглядати: як аудиторський ринок карає аудиторів за те, що ті роблять свою роботу» (Don't Make Me Look Bad: How the Audit Market Penalizes Auditors for Doing Their Job).

Як правило, якщо в компанії фінансовий контроль має достатньо недоліків, щоб можна було обґрунтовано припустити можливість виникнення істотних розбіжностей, аудитори зазначають про це у своїх звітах. Проте, фахівці, які дають оцінку якості систем внутрішнього контролю за наявністю суттєвих розбіжностей у звітності, користуються меншим попитом в інших учасників аудиторського ринку – відзначили співавтори дослідження Стівен Роув (Stephen Rowe) і Елізабет Коул (Elizabeth Cowle) з Університету Арканзас.

Ідеться про упереджене ставлення з боку користувачів інформації за чесно й професійно виконану роботу. Це служить для аудитора негативним стимулом до розкриття будь-якої інформації щодо недоліків системи внутрішнього контролю клієнтів.

Цей негативний стимул значно зміцнився, якщо порівняти за будь-який річний період кількість аудиторських компаній, які дають оцінки систем внутрішнього контролю фінансової звітності своїх клієнтів, з числом тих, які цього не роблять. Саме це й зробили автори на основі даних 358 американських аудиторських компаній за 13 років.

Роув і Коул виявили, що аудиторські компанії, які давали такі оцінки щодо одного і більше клієнтів за рік, отримували на наступний рік на 8% менші доходи порівняно з компаніями, які не займалися оцінкою внутрішнього контролю фінансової звітності. Це зменшення йшло вже в доважок до втрачених доходів від клієнтів, у яких виявилися суттєві недоліки в системах внутрішнього контролю. Останні зреагували на це переходом до іншого аудитора.

Таким чином, публікація висновку про стан систем внутрішнього контролю сама собою служить негативним фактором у виборі аудитора.

Крім цього, автори дослідження перераховують інші фактори, які можуть ще більше погіршити ставлення до аудиторської компанії і вплинути на її доходи:

  • якщо таких «негативних» висновків не один, а два і більше;
  • якщо висновок щодо якості СВК випускають для великих клієнтів;
  • якщо висновок стосується не одного виявленого недоліку, а декількох, причому, що більша кількість недоліків виявлена, то гірше для аудиторів.

Численні спостереження за подальшою поведінкою замовників послуг виявили, що компанії, які змінювали згодом аудиторів, переходили до тих аудиторських фірм, які раніше якомога рідше дозволяли собі критику щодо систем внутрішнього контролю.